Я під дерево ліг у високу траву
і вдивлявся до болю в небес синяву.
Небосхилом нещільно хмарини пливли,
та закрити світило вони не могли.
Ясний місяць до строку на небо зійшов.
Поспішав він кудись чи навмисно прийшов?
Сонце тихо до обрію теж потяглось,
та сідать не спішило – чекало чогось.
З півгодини лежав, вітер вітами грав,
на верхівці пан шпак мені пісню співав.
Вже мій кінь відпочив й гарцювати почав,
скочив я у сідло і помчав, і помчав!..
По дорозі мій кінь запримітив бузок
й заіржав, як маленька дитина.
Зупинивсь і вдихав аромат тих квіток,
що поробиш – я також людина.
03.05.2017
Дорожня замальовка 1
© Copyright: Олександр Мачула, 2017
Свидетельство о публикации №117050310673
Свидетельство о публикации №117050310673
Рецензии