Незламні були, а наразі вже талі,
втекли почуття у солоні струмки.
Питання поставивши: "Як жити далі?" -
тримають в полоні невтішні думки...
Катують і, заживо наче, людина
втрачає жагу до життя без мети,
а серце штовхає у кожну судину
отруту із суму, туги й самоти.
Де мрії тендітні й крихкіші кришталю?
Де посмішки сяйво? Очей щирий блиск?
Чому хилить голову нижче дедалі
безмежний, нестримний від спогадів тиск?
Родина і друзі? Неначе б то штучні...
Кохання? Підроблене чергою дій...
Довіри і часу погані ми учні:
довіра нас зрадила, час же - крадій.
Коли це вже сталося, інші деталі
різницю втрачають, лишається вплив.
А спроби у щирості жити, невдалі,
Із учнів вже створять нових вчителів.
Перетворення
© Copyright: Максим Обрывко, 2017
Свидетельство о публикации №117050105257
Свидетельство о публикации №117050105257
Рецензии
Отлично пишешь, Максим. Пора уже издаваться, только хотелось бы видеть побольше оптимизма и надежды в твоих рифмах. Не хочу писать банальные слова, и все-таки: проверено жизнью, опытом (просто поверь, безусловно): если КАЖДЫЙ день ставить совсем небольшие задачи, я бы сказала "задачки", выполнять их шаг за шагом, а вечером подводить позитивные итого прожитого , то депресснячки уходят, они СБЕГАЮТ. И ничто так не чистит мозг от дрянных химических реакция( а депрессия-это "химия в крови"), как физические нагрузки, проверяла на себе. Общайся больше, еще больше, еще больше. Так, что бы для мрачных мыслей не оставалось ни сил, ни времени. Это я тебе говорю вместо мамы. Наталья Николаевна
Натали 62 17.06.2017 14:20 • Заявить о нарушении
Натали 62 17.06.2017 14:20 • Заявить о нарушении