Маленька iсторiя

Дуже веселе оповідання. Але, обережно, у ньому є обсценна лексика. Кому далі, без коментарів.
--------------------------------------
Маленька історія про купівлю будинку у передмісті Яремча.


— Честь, мій друже, дуже дякую за твого листа, приємно, що не забуваєш писати мені на Е-мейл. Чув, ти хочеш купити будиночок у горах? Я радий, що твій бізнес дозволяє такі приємні дрібнички. Ти знаєш, я також колись купив собі дерев'яну хатинку поблизу Яремча. Але давай розповім про все за чергою.
2-е серпня.
— Ми переїхали усією родиною у наше нове помешкання. То такий невеликий дерев'яний будинок за сто метрів від головної дороги у мальовничому місці помежи Карпатських гір. Довкола височенні дерева, справжній живий ліс. Краса, від якої очей годі відвести. А коли випаде сніг, те місце стане білою казкою, — думалося мені.
4-е жовтня.
— Карпати поблизу Яремча, то напевно найкрасивіше місце у всьому світі. Таку досконалість, поза сумнівом, міг створити лише Бог. Усе листя на деревах змінило колір із зеленого на жовтогарячий і червоний. Ліс став ще красивіший ніж тоді, коли я побачив його вперше. На вихідні ходив у гори, де натрапив на двох оленів. Не даремно їх називають "благородними". То є дуже красиві і граційні звірі. Найкрасивіші з усіх, які я коли-небудь зустрічав. Я опинився наче у раю! Боже, як мені тут подобається! Карпати, то є найкрасивіші гори у світі!
11-е листопада.
— Минулої ночі випав сніг. Я прокинувся, а за вікном нашого будиночка усе довкола вкрилося білою ковдрою. Неперевершено красивий вигляд, як із різдвяної поштової відкритки.
Я ніколи не думав, що зможу торкнутися тієї краси, більше того, жити у ній. Ми тепло одягнулися і вийшли назовні. Треба було відгорнути сніг зі східців і прокидати під'їздну дорогу. Із рум'янцем на обличчі, жартуючи і радіючи життю, за дві години ми дійшли до головної дороги. А потім ще гралися, кидаючи сніжками. Я виграв ті змагання, бо мої снігові кульки летіли подалі всіх. Згодом був вечір у раю, де ми сиділи перед палаючим каміном, слухали музику та пили файнюцьке пиво місцевої броварні.
— Коли вже добре стемніло, дорогою проїхав снігоочищувач. Своїм плугом він завалив наш заїзд мокрою важкою кашею, тому ми знову взялися за лопати та пішли розчистити те безстидство.
Суперспорт! Я кохаю цей чарівний край, я кохаю Карпати і Гуцульщину та її гуцулів!
12-е грудня.
— Минулої ночі в чергове падав сніг. Стало ще красивіше. Але я знову вимушений шуфлювати від нашого будиночку аж до дороги. А трактор із плугом, наче чекав поки я закінчу гребти, під’їхав і завалив заїзд десь на пів метра від землі. Мусів продовжити кидання. Але, я все ж дуже люблю своє нове житло!
19-е грудня.
— Вкотре випав великий сніг. З огляду на непроїзну дорогу, я не зміг виїхати із дому і через це не потрапив на роботу. Але ніц з того. Є телефон, інтернет, усі справи залагодив і взявся за розкидання снігу. Кінець дня, відчуваю страшенну втому. Говорячи чесно, постійна робота лопатою почала мене діставати. До всього щастя дошкуляв своєю їздою той триклятий трактор із відсніжувальним плугом.
22-е грудня.
— Минулої ночі довкола нападало ще більше того білого гівна. Я вже геть втомлений. Мої долоні густо вкрилися нагнітами і болючими червоними водяними пухирями, а на додачу той трактор. Він напевно тільки і чекає, поки я закінчу відкидати сніг, щоб вкотре його нагорнути на мій заїзд. А той тракторист — справжній скурвий син!
29-е грудня.
— Веселих розпердолених свят! Я розсилаю усім вітальні еС-еМеС-ки
Довкола ще більше нападало цього гівняного снігу. Він іде цілісінький день і усю ніч. А той тракторист, наче навмисно, все їздить що дві-три години попри нас і загортає дорогу до мене. Кажу чесно, як зловлю, то вб’ю того ***! І ще, не розумію, чому, як у місті, не посипають дорогу і сніг сіллю, щоб розтопити то замерзле слизьке гівно?!
2-е січня.
— Знову цілу ніч падало то гівняне, біле куревство. Навіть не висовую носа із будинку, за винятком часу, коли треба відкидати сніг із тієї їбаної дороги. А ще, я майже цілий день стою у відомій із «Камасутри» позі, що зветься – «стійка раком». Та шуфля на ніц забрала мою потенцію. «Нерухомість» оживала лише тоді, коли чула, як дорогою пердолить трактор із тим сраним трактористом. Наше авто перетворився на велику снігову кучугуру, через це я міг їздити лише до сраки. А на додачу до всього хорошого, метеоролог знову пообіцяв той гівняний сніг у розмірі двадцяти п’яти сантиметрів. Можете лише порахувати, скільки цього щастя впаде на мою бідну інтелігентну дупу?
3-є січня.
— Але той їбаний скурвий син метеоролог помилився! Випало не двадцять п’ять, як обіцяв, а цілих вісімдесят сантиметрів того білого і пухкого куревства. І я знову пердолив його лопатою аж до вечора. В один момент мені почало здаєтися, що усе це летюче ****ство не розтопиться й до липня! Останнім часом трактористу зовсім міч у голову вдарила, він постійно був п’яний і з цього їздив дорогою, мов би бик поцяв і на щастя таки загруз у якійсь великій кучугурі і більше не міг їхати. Тому, той ***-недоносок пішов шукати лопату, щоб відкопатися і натрапив на мене. Я хотів його одразу вбити, але передумав, бо вирішив сказати, що вже поламав в тому сраному снігові шість шуфельок, а останню сьому поламаю об його тупу, дурну голову.
7-е січня.
— Нарешті виїхав на невеликі закупи до місцевого магазину. Придбав до столу усілякого святкового краму, а коли повертався, то чергова страшна пердола вже чекала на мене. А, курва, щоб йому верба в сраці виросла! Той олень, якого я бачив у лісі в****ячився у моє авто і зробив шкоди щонайменше на чотири тисячі. Мені здається, що той поїбаний звір і *** із трактора, вони змовилися мені нашкодити. Тепер я точно знаю, що усіх оленів треба на *** повистрілювати, щоб вони не кидалися на людей, як то робить громадська курва.
3-є травня.
— Аж тепер зміг завезти своє побите авто до майстерні на ремонт. Не повірите, воно дуже заржавіло від якоїсь клятої солі, якою, однак видно, хтось таки посипав дорогу. Маю підозру, що то вночі тракторист міччю окроплював моє автівку, аби воно швидше зіржавіло.
Неподалік майстерні стояв вже відомий мені, їбаний трактор, а біля нього уже інший водій. Той, старий, напевно ще лікує розпердоленого лоба і, добре, що після струсу мізків втратив пам’ять, бо ще би мав сидіти за того дурного ціпа.
25-е травня.
Я продав купу того дерев’яного лайна якомусь вифарбуваному старому пацикові зі столиці. Той дуже зрадів, бо безупинно пердів губами, що усе життя складав ті гівняні гроші, аби на старі роки сидіти і підсвистувати задом десь на повітрю у тій гнилій халупі.
Але певно в часі той *** здивується, та ні, буде вражений, коли той перший *** вийде із лікарні і приїде нагортати сніг на дорогу попри ту запердолену гнилу купу ломаччя у горах.
Я ж повернувся до свого улюбленого міста, у свою затишну квартиру і зараз не можу зрозуміти, як хтось, хто має хоч краплину здорового глузду може жити у тому задуп’ї, на замерзлій і засипаній снігом карпатській гірській полонині, хоч би як би там не було красиво!