На сумний спогад про Поета Бориса Олiйника

Вже не бачити сонце йому на світанку
І лелек, на межі, у далекім селі…
Босоніж не пройти по стежині від ганку
Споришем прохолодним,  по рідній землі.

Відспівав. Відходив. Відлюбив, що любилось.
І душа, мов лелека, полишила світ.
А країна від звістки на мить розгубилась,-
Хто любив його творчість на протязі літ.

Як на мене, було б, не писалось нічого,
Тільки «Пісню про матір» одну написав.
Україна б любила Поета такого!
І народ його в серці своїм колисав.




30.04.2017 р.
Фото з Ін-ту.




Авторский перевод на русский язык.

Памяти Поэта Бориса Олейника


Уже не видеть ему солнце на рассвете,
На грани поля дальней аистов в селе.
И от крыльца босым тропою не приветить
Спорыш холодный на родной своей земле.

Уже отпел. И отходил. И отлюбилось.
Душа оставила, как аист, белый свет.
И от известия на миг остановилась
Страна, любившая Поэта много лет.

Я считаю, он мог не писать бы другого.
Только б «Песню о матери», ту, что поём.
Украина любила б Поэта такого!
И народ его в сердце лелеял своём.




25.06.2021 г.