Матiнка

Ледве жевріє в далині вікно.
Ніч опустилась на землю поволі.
Схова під снігом,вигони давно...
Стоять хати,в снігу на видноколі.

Із димоходів дим густий сплива.
У нічне небо згустком хуртовини.
Неначе казки пісня зимова,
Сніжинки наче плетиво хустини.

На даху сніг.Ним вкрита вся земля.
Не видно ні галявин,ні доріжки.
А також в нім сховалися поля.
Берізки стволи в сніг,-неначе ніжки.

Майбуть замерзли.Ніч давно прийшла.
Чому ж бо,мамо Вам...в ночі не спиться?
Тому майбуть,що ти давно була...
А чи таке,доню моя,-годиться?

Спливе зима.Весна швидко прийде.
Дорога в світ...час доню,мій спливає.
Чи батьків час. А ти пізнаєш де?
Дізнаєшся...що часу вже немає.

Дзюрчать струмки,сніг тане...
Буде дощ.А далі сонце грітиме!? Хто знає.
Тож я чекаю,що до нас прийдеш...
Нічого,що все снігом замітає.

Лишень від думки що ти там жива.
Здорова,моя доню і щаслива...
Зазеленіє радісно трава.
Земля розправить груди,цвіте нива.

І я вдивляюсь в сніжну заметіль.
Гадаючи що ти живеш щасливо.
А чи ти,доню,згадуєш від тіль...
Що тут в селі...Ще матінка є сива?
  (Понкратова.О.В.)