Не згадуй мене у церкві. Не згадуй мене в костелі.
Не згадуй мене у храмах – не прошу, іще не час...
А згадуй мене, як мрію, в холодній своїй оселі,
Де доля твоя жіноча ні разу не звела нас.
Я ще не зробив ні кроку по чистій твої підлозі.
Я ще не дивився в вікна на крони твоїх дерев.
Дорога між нами довга, я їхати ще не в змозі.
Лиш слово моїх фантазій в обійми тебе бере.
А будеш у храмі: згадуй – то синє, то сіре – небо,
Якому в ікони вікон ти молишся стільки днів...
А потім відчуй душею у слові моїм потребу:
Коли ти із моїм словом – належиш уже мені...
Не згадуй мене у церквi. Не згадуй мене в костелi
© Copyright: Миклош Форма, 2017
Свидетельство о публикации №117043004603
Свидетельство о публикации №117043004603
Рецензии