***
Порой так тяжко, и тогда сдаётся,
что сердце, отболев, не бьётся.
И что останется по мне
лишь тень, темнея на стене.
Ещё печаль, для бичеванья повод.
Ещё строфа, как оголённый провод.
И дикий хмель, примёрзший до ворот.
И на колодце необитый лёд.
***
Так часом тяжко, що мені здається,
що серце в грудях вже не б"ється.
Що залишилась по мені
лиш тінь від мене на стіні.
І ця печаль, прискіплива, як слідчий.
І ця строфа, оголена, як відчай.
І дикий хміль, примерзлий до воріт.
І на криниці необбитий лід.
Лина Костенко. Порой так тяжко...
© Copyright: Людмила Цурко, 2017
Свидетельство о публикации №117042900103
Свидетельство о публикации №117042900103
Рецензии