Як тільки впаде із небес метеором камінчик-Петро,
і серце пронижуть пелюстками зблідлі вже айстри,
як тільки ти викинеш дальні зірки у помийне відро,
а в серці слова задзвенять - золотії піастри,
як тільки відчуєш, - з небес прохолода дощить,
і вітер - услід, і душа, як застуджений ангел,
і ти, скориставшись нагодою, щільно закрив, ідучи,
усі за собою анали бентежні й прогірклі фіранки…
Як тільки вітрила гойднуться ледь-ледь, ожива,
і хмари, зімкнуться важезні, як плахи-скрижалі,
свіча опливе і печалі поклажа знесилить,..
слова
твої проростуть, і в небо підуть золотими стрижами.
СОБI
© Copyright: Петр Скорук, 2017
Свидетельство о публикации №117042509417
Свидетельство о публикации №117042509417
Рецензии
