В днi, прожитi печально i просто... Лина Костенко

Оригінал:


В дні, прожиті печально і просто,

все було як незайманий сніг.

Темнооким чудесним гостем

я чекала тебе з доріг.

Забарився, прийшов нескоро.

Марнувала я дні в жалю.

І в недобру для серця пору

я сказала комусь: - Люблю. –

Хтось підносив мене до неба,

я вдихала його голубе…

І не мріяла вже про тебе,

щоби цим не образить тебе.

А буває – спинюсь на місці,

простягаю руки без слів,

ніби жду чудесної вісті

з невідомих нікому країв…

Є для серця така покута –

забувати скоріше зло,

аніж те, що мусило бути

і чого в житті не було.


Переклад з української Світлани Груздєвої:


В дни, прожитые горько и просто,

Было всё, как нетронутый снег.

Темнооким желанным гостем

Я ждала одного – не всех.

Задержался, пришёл не скоро.

Только жалостью я жила.

И в недобрую сердца пору

Сильный грех на себя взяла.

Кто-то к Небу вознёс с любовью –

Я вдыхала его любя…

И уже не мечтала больше –
 
Не обидеть мечтой тебя.

А бывает – замру на месте,

Руки тщась протянуть без слов,

Словно жду я чудесной вести

Из неведомых всем краёв…

Есть для сердца такая кара:

Забываем скорее зло,

Чем не взятый судьбы подарок:

Не случилось что…не смогло…