Я нікуди вже не поспішаю,
Десь вгорі шепоче Бог-отець:
Це – кінцева блудного трамваю.
Де ледь блима місяць-каганець.
Де зненацька, і без передбачень
Янголи спустились на дахи.
Де сторінку втрачених побачень
Можна стерти помахом руки.
Там у чергах, прохачем неначе,
Дощ все жде осінньої сльоти.
Краплями минулого на здачу
Стелиться на землю з висоти.
Там немає перших і останніх,
Там повільно тануть вечори.
І трамвай-приблуда на світанні
Ріже в кров крайнеба кольори.
Кiнцева
© Copyright: Стах Розсоха, 2017
Свидетельство о публикации №117042508209
Свидетельство о публикации №117042508209
Рецензии