В той тихий...

В той тихий літній вечір на бульварі в Одесі
гуляв вітер, пари обіймались в напівтьмі.
Співали люди, яким не гроші, але ноти ковтками потрібні.
Раділи усі, але,
нажаль для нас, не ми.
В ту ніч яскравими фарбами могли бути зорі,
могли бути квіти, морозиво.
Євангелісти могли проповідувати світло, не в змозі палити вірші.
По всім центральним каналам, вулицям – звідусіль
лунав шепіт тисяч інтимних,
тихих голосів.
Вони не шукали нового, кращого, не просили реформ,
вони нікого не бажали скинути, усім «правдорубам» на зло.
У жодного з них не було на думці вогню,
хіба що заради вогнища,
сигарет
чи загального безсонню.
Загальна відсутність думок про усе на світі
об'єднала сотні голів разом.
Але для нас то був вечір,
в який горіли сторінки,
в який закінчився сон.
В ту ніч ти востаннє взяла запальничку,
востаннє ковтунула мій світ.
В ту ніч я наза;вжди став вільним
від найкращих спогадів у житті.
Най навіть увесь світ віддасться бажанню бути людьми,
неопалимими єдиним світилом,
не врятує нікого це світло від тьми,
від самоти,
що завжди йде та кричить з нас самих.