Що ж з тобою робити, серденько?
Коли в спадщину ти отримане,
Коли голосом, ритмами, римами
Шлях забарвлено, наче лепетом?
Що робити з сльозой прозорою,
Коли очі його, як промені,
Коли десь за горами полум’я,
Спільним є тільки небо зоряне…
Що робити з душею вільною,
Що на долю чекала, як на весну,
Щоб оговтатись від пустого сну,
Стати пташкою легкокрилою…
Пташка та, що веде мій життєвий шлях,
(Так вже Богом було сплановано),
Пролунає повільним гомоном,
Знайде крихту притулку у тих очах…
***
© Copyright: Оксана Гомон, 2017
Свидетельство о публикации №117042503928
Свидетельство о публикации №117042503928
Рецензии