А що мені казати Вам,
Отим, що прийдуть поза мною.
Як Ви повірете словам,
Коли зіткнетись з нелюбов’ю.
Коли заспіви невмирущі
Чомусь тьмяніють понад вечір
Чому міняються на гроші
Бажання, ласка, співу трепіт.
Чому мій час настав так рано,
Я ще не жив, та сплив мій термін.
Ще не гоїлись ті рани,
Та ще болять, та дуже вельми.
А Ви, що віри ймуть чужинцям,
Чому себе почали кляти.
Ви не самі, не наодинці,
Не бідаки… життям багаті.
Є мова в Вас, є трохи глузду,
І Вам дарована держава.
Та хто із нас повірить мусить
Що ще не вмерла наша слава.
Та… тільки тягнете до себе
Облуду, злість, та може блуду.
Не розуміючи, що треба
Здолати підлу ту облуду.
Але цураємось свого,
Та забуваємо пройдешне.
І правлять нами батогом
Минуле та уже прийдешне.
А там Іуди тягнуть губи,
Та іх цілунок, як отрута.
На вигляд у подобі люда
На губах одна цикута.*
А що менi казати
© Copyright: Александр Бирзула, 2017
Свидетельство о публикации №117042503764
Свидетельство о публикации №117042503764
Рецензии