Лина Костенко. Не удивляйся, что приду внезапно
Ещё мне нужно побороть свой страх.
На штурм Бастилий - просто. На Сенатскую.
А вот к тебе - я и не знаю как.
Не покорилась гордости и грусти,
отгородилась далью, как щитом.
Как долго шла к тебе, без торопливости,
Усталости, сомнений много в том!
Прими мою измученную душу,
Пойми, прости мой непомерный страх.
Дай мне на миг забыть про слово - "нужно",
что первое у взрослых в букварях.
Мне без тебя среди людей так грустно.
Уж людям ни до себя и ни до нас,
А груша дикая так светится, как люстра.
И слышен гул от тополиных трасс...
Оригинал:
І не дивуй, що я прийду зненацька
І не дивуй, що я прийду зненацька.
Мені ще ж побороти переляк.
На штурм Бастилій – просто. На Сенатську.
А от до тебе – я не знаю як.
Вже одпручалась гордістю і смутком,
одборонилась даллю, як щитом.
Як довго йшла до тебе, як нехутко,
і скільки ще і сумнівів, і втом!
Прийми мою понівечену душу,
збагни й пробач мій безнемірний острах.
Дай хоч на мить забути слово – «мушу»,
це перше слово з букваря дорослих.
Мені без тебе сумно серед людства.
Вже людству не до себе й не до нас.
А дика груша світиться як люстра.
І чутно гомін тополиних трас...
Свидетельство о публикации №117042408087