Свiдчення у двох вiршах

Часть первая.
Грешная жизнь.  Встреча. Покаяние.

Недавно я отметил шестьдесят,
Как не бодрись, а старость у порога,
И в прошлое,  бросая грустный взгляд,
Хорошего,  там находил немного.

При первой же возможности грешил,
И шел как все, «широкою дорогой»,
Призванием своим не дорожил,
И не любил не ближнего, ни Бога.

С  женой не сберегли  мы  брачных уз,
Обиды разделили рвом глубоким,
Окончился разрывом наш союз,
И к старости остался одиноким.

Печаль на сердце, жизнь не удалась,
А за грехи  свои, сполна отвечу,
Но до конца испытывая нас,
Бог посылает мне тебя навстречу.

Пред выбором,  поставил  Он тогда,
Чему теперь отдам я предпочтенье -
 - Останусь  в грешной жизни  пропадать,
Или в тебе,  увижу путь к спасенью?

В тяжелых размышлениях  прожил,
Я целый  год, как встретился с тобою,
И в Церковь  я, покаявшись  вступил,
Теперь  живу  надеждою  такою -

Той, что Господь наш брак благословит,
Через тебя к спасенью путь даруя,
И жизнь мне недостойному продлит,
Да  не  устану  петь  Ему  хвалу  я!

Частина друга.
 Переїзд. Шлюб. Разом  до спасіння.

Чи на те є Божа воля,
Що така спіткала доля!

Чи міг собі уявити,
Де свій вік маю скінчити?

Доживу  я в чужім крАю,
Де нікого я не знаю.

Від‘їзджаю до Волині,
Від  своєї  від  родИни,

Від  дітей своїх, онуків,
Від старих  надійних  друзів,

Занедбав батьків могили,
Край з дитинства серцю милий,

Все залишу, все покину,
На свою нову дружину

проміняю, та не знаю,
Може розуму не маю,

Що роблю в такому віці,
Може краще б наодинці,

Було б дні свої дожити,
Хибних вчинків не робити.

Чи старий я та негідний,
Тут нікому не потрібний,

Що знайшов собі дружину,
На  томУ  кінці  країни.
...
Але ж я напевно знаю,
Що Господь свій намір має,

Щодо кожної людини,
Котра в Нього не загине.

Так  мені  Він  шанс  останній,
Дав  у  цьому  поєднанні.

Вірю, що  моя  дорога,
Через  неї  йде  до  Бога.

То  ж мене не молодиця,
В Бозі,  праведна вдовиця,

Там чекає на Волині,
І  до  неї серце  лине.

І хоч жінка та вродлива,
Але  душу   полонила,

Ні красою, ні обличчям,
А отим жіночим, вічним,

Що наближує до неба,
В ній духовна є потреба.
...
Що для мене крок цей значив,
Це, лише Господь  побачив.

Та  вагався я  недовго,
І збиратися  в  дорогу,

Став рішуче  і без жалю,
Рвав усе, що там  тримало.

Так життя  марнотне, грішне,
У минулому  залишив.

З нею ж  дні  свої закінчу,
Дбаючи разом про вічне.

 В. Рибаков  м.Тернівка, Дніпровська обл. – м. Луцьк.

P.S. Познайомились  в санаторії. Сподобались. Вона віруюча з ЕХБ. Я був у пошуках,
 іноді ходив у православну Церкву.
Після довгих  розмов по телефону  переглянув  свої  переконання,
став ходити в Нову Церкву, покаявся та прийняв хрещення в ЕХБ.
Вирішили закінчити життя разом,одружилися. Але хтось
 мав наважитися на переїзд, через всю країну.
Р.В.  03.2015р.


Рецензии