Тримай, кохай, я завжди твоя!

Тримай мої крила, розчісуй пір’я,
Кохай кудряве волосся, осяяне сонцем,
Я завжди твоя, я твоє яскраве сузір’я,
Я ангел з розбитим у дріб’язки серцем.

Збери до купи ріжучі уламки,
Приклей скотчем, обмазавши клеєм,
Я завжди твоя, від ночі і до світанку,
І ми, взявшись за руки, втікаєм.

Мої сльози стануть для нас доріжкою.
Ти плавати вмієш? Я тебе зараз навчу:
Пірнаєш, заплющивши очі, смужкою,
Набравши в легені кохання дощу.

Ти будеш дихати хмарами обрію,
Промінням землі і ласкавим морем,
Ти думаєш - я божеволію?
Цю істину мені розказали зорі.

Тримай мої крила – вони не літають,
Я ангел – ізгой, без очей і без крові.
Хто випив її? Це східні вітри бажають
Напитися нею, ввібрати надії тернові.

Очі мені вирвало сонячне сяйво,
Яке мріє побачити сни солодкі,
Та часом плаче воно журливо,
Бо бачить лише жахи гнилобокі.

Тож ти, мій лебедику, станеш опорою,
Ти будеш очима моїми і крилами,
Без тебе – ніхто я, мішечок з пустою,
Дірявою душею в кістлявому тілі.