Із пазуристих лап, ночей нетлынних,
Де сутінки в собі ховають прохолоду
Тікають постаті від дум безплідних
Й обличчям падають у чорну воду
Ховаємось від себе. Де ми?
У вічних пошуках завжди одні
Навіть відкривши очі... Темно,
Навіть не чути голосу в пітьмі
Ми впевнені, ми летимо до неба,
Крізь віддзеркалення в отій воді,
Що тьмарить розум і ламає ребра,
Зводячи в тілі царства крижані
Із пазуристих лап, ночей нетлынних,
Де сутінки в собі ховають прохолоду
Тікають постаті від дум безплідних
І перетворюються в крихти льоду...
Крихта Льоду
© Copyright: Механический Песец Над Пропастью, 2017
Свидетельство о публикации №117041909620
Свидетельство о публикации №117041909620
Рецензии