Хіба ж я вічна, сину, як зоря…
Я просто мить загублена у світі,
Я думкою в життєвім розмаїті,
Волошкою, що зродить на полях.
Я просто подих вільний і стрімкий,
Що до висот злітає в ностальгії,
Де смуток перевтілюється в мрії,
Де захід, що в за обрії – легкий.
Я просто спалах, що живе повік
В високім небі солов’їним співом,
Вогонь життя і є найбільшим дивом,
Що має нескінченності потік.
9.03.2017
Спалах
© Copyright: Татьяна Конюшенко, 2017
Свидетельство о публикации №117041811619
Свидетельство о публикации №117041811619
Рецензии