Пусти мене, пусти!

…колихаються зорі, гляди, ще якась і впаде.
мандрівник-вітровій – ти шукаєш загублене місце,
і постукаєш в двері, і на мить я пущу тебе.
Ми просидим до ранку, смакуючи ночі наливку,
розливаючи в келихи ще недозрілі думки.
                Наталя МУЗИКА 

Запівніч уже… Бездоріжжя. Вологість. Грязюка.
Вітрисько. Безсоння дівчиська у сплячім селі.
Набридли Марії самотність, бентега, розлука
І холод космічний, мов тисячі верст від Землі.

Вдягаю бушлат я. Взуваю казеннії берці.
І – знов – самоволка… Минаю знайомі пости…
Півночі в дорозі – і враз потепліло на серці:
З пітьми – твоя хата!.. «Маріє,  – шепчу я, – пусти!..»

Мовчиш?.. Та я знаю: ти тут, за дверима, жадана…
Я шкрябаю нігтем, щоб хтось не почув і не стрів.
«Кохана! Пусти! Час не гай! Адже скоро світання – 
І мушу добігти та вчасно потрапити в стрій».

Ми разом! Обійми… Гарячі вуста, мов жаринки…
А час невблаганний останні хвилини з’їда.
Дивлюсь я на постать своєї майбутньої жінки –
Стоїть моя доля струнка та така молода!..
                © Олег КРАВЧЕНКО

В качестве иллюстрации использован портрет работы художника Ярослава Цико.