Вона уже завмерла за плечима –
вона, котру не усвідомив я.
Дивилась в душу вічними очима –
ще невідома, але вже моя.
І зазирала до віршів наївних.
І усміхалась простоті рядків.
І знала, що поезія невинна
не висловить всього, що я хотів.
І розуміла, що вірші не в змозі
окреслити всі тіні і вогні...
Вона свого чекала часу – проза.
І крізь вірші вже марилась мені...
Вона уже завмерла за плечима
© Copyright: Миклош Форма, 2017
Свидетельство о публикации №117041401082
Свидетельство о публикации №117041401082
Рецензии
