Прислухайся і ти почуєш,
Про що кричить твоя душа.
Вона кричить, що ти марнуєш
На щось не те своє хиття.
Вона кричить, що хоче знати
Навіщо ти талант згубив.
Картини мав би ти писати,
А ти в житті не те робив.
Вона здригається й сумує,
Коли твій погляд упаде,
Як той юнак кудись мандрує
І пензлі з фарбами несе.
І завмирає серце з того.
Так хочеться забути все,
Та приєднатися до нього
І малювати щось своє.
Картини сонячні, веселі,
Де чисте небо в вишині,
Де квітнуть квітами пустелі,
Бо там пройшли дощі рясні.
На весь малюнок тепле сонце.
Дерева сиві в далині.
Бузок, що стукає в віконце
І буйно квітне на весні.
Але не зможеш розказати
Про те, що бачиш ти красу.
Життя не хоче відпускати.
Воно кричить, нема часу.
Прислухайся
© Copyright: Борис Задорожный, 2017
Свидетельство о публикации №117041308042
Свидетельство о публикации №117041308042
Рецензии