Плач Украины

У місті Каневі, та на Дніпра вершині -
Кобзар великий спить й до нині.
Його народ шанує, пам'ятає
Та добрим словом називає.

Біля Шевченка плакала дівчина,
То не дівчина, а вся ненька - Україна.
- Якби Тарасе ти піднявся,
Навколо себе озирнувся,
Людей своїх побачив би з вершини -
Заплакав сльозьми гіркими своїми.

Як ти боров за правду нашу вірную,
Як ти любив країну свою милую,
Але як в давнії часи, так і до нині  -
Немає правди мій Кобзарю в Україні!

Голодна, гола, боса, на шматки розп'ята
 - Я купкой паничів отих проклятих!

- Якби ви знали, паничі,
Де люди плачуть живучи,
То ви б елегій не творили
Та марне бога б не хвалили,
На наші сльози сміючись!

Нема святого їм нічого!
І не бояться вони Бога!

Народе стогне мій, бо вже терплячий дуже.
Агов! Агов! Піднятись милий друже
Усім народом, та за грати! Бандитів - мерів,
олігархів - депутатів, Верховну Зраду,
Суддів - шкур продажніх!
І генералів - брехунів отих поважних!

Як п'явки обліпили усе тіло України!
І смокчуть з мене кров всю до останньої краплини!
Вставайте людоньки порвіть важкі кайдани,
Лиш в єдності - Ви сила над панами!

Вставайте всі за правду свою вірную!
Вставайте всі за Україну вільную!

Хай квітне край плодючий і багатий!
Хай буде в кожній хаті свято!
Кобзаре! Вірю буде свято!
Дніпро всміхнеться і Карпати
І заживе народ по-волі -
Він зажадав такої долі!