Як це важко – відмовитись зовсім від декількох слів.
Як це важко – назовсім хороші слова забувати.
Ні, вони ще лунають в душі: ось, наприклад – «кохати».
Але вже промовляються так, мов кохати не вмів.
Я не зможу позбутися їх – стільки сили нема.
Я візьму ці слова у якусь надтаємну скарбничку.
Хай вони зачекають на краще, прості, невеличкі,
Але ті, без яких кожне людське життя – задарма.
Так живу я тепер – на межі втаємничених слів.
Так ходжу я по світі – простий, втаємничений, тихий.
Це не сум, не біда, це не горе моє і не лихо.
Це таке, що ніхто ще собі побажати не смів.
А життя – як життя: серце – б'ється, в думках – голова.
А життя – як життя: та самісінька вулиця й стежка.
Тільки очі мої за очима зустрічними стежать:
Раптом хтось, як і я, пам'ятає забуті слова...
Як це важко-вiдмовитись зовсiм вiд декiлькох слiв
© Copyright: Миклош Форма, 2017
Свидетельство о публикации №117041101046
Свидетельство о публикации №117041101046
Рецензии