Вецер

Гуллiвы, гарэзлiвы вецер над полем
ляцеУ стрымгалоУ- так хацеУ ён на волю.
Мiж ёлак, дубоУ разгуляцца ня мог,
хацелася ветру шырокiх дарог.

Ускрай таго поля шумела таполя,
была яна сведкай i шчасця, i долi.
А пад таполяй стаяла дзяУчына,      
горкiя словы сказаУ ёй хлапчына.

СказаУ, што не прыйдзе ён больш на спатканне,
прайшло, адгарэла у хлопца каханне.
Сэрца кальнула, не глянуУ у вочы
i не пачуУ крык знямелы, дзявочы.

"Не стой пад таполяй адна надвячоркам,
давай палятаем над полем, пагоркам"
КрануУ вецер лёгка дзяУчыны касу:
"Я шчасце, надзею табе прынясу".

        *   *   *       10.04.2017 г.

Перевод с белорусского стихотворения
Анатолия Уминского "Вецер"

Привольный проказливый
ветер над полем
пронёсся стремглав -
так хотелось на волю.
Меж елей, дубов
разгуляться не мог,
хотелось ему всё
широких дорог.

Шумел тополёк
у широкого поля,
свидетелем был он
и счастья, и горя.
Под деревцем этим
девчонка стояла,
от парня печальную
весть услыхала.

Сказал, что он впредь
не придёт на свиданье -
любовь отгорела,
пропало желанье
Не глянул в глаза...
Как сердечко трепещет!
Лишь крик заглушил
разгулявшийся ветер:

- Не стой ты под вечер
одна в чистом поле.
Смотри, как прекрасно
степное раздолье!
И тронул тут ветер
девичью косу:
- Я счастье, надежду
тебе принесу.

Дефонтер.
Знаменка, 10 Марта 2017 года
                *               *

Вільний переклад із білоруської
на українську Ніни Трало

Пустун-вітерець розгулявся над полем,
Летів стрімголов – так він мріяв про волю.
В ялинах, дубах розгулятись не міг –
Хотілося вітру широких доріг.

А край цього поля шуміла тополя.
Була вона свідком і щастя, і долі.
Під нею дівчина стояла сумна –
Сказав їй хлопчина холодні слова.

Сказав, що не буде в них більше стрічання,
Пройшло, відгоріло у хлопця кохання.
Серденько болить, сльози капають з віч,
Коханий не чув крику болю у ніч.

«Не стій під тополею ти самотою,
Давай політаємо долом, горою…»
Торкнув вітерець у дівчини косу:
« Я щастя, надію тобі принесу…»

25.04.2017 р.
                *          *