Вистиглий стигло кОлос.
Русий русинів колОс.
Творів його кОсмос
Палахкотить сяйвом грОз.
Палахкотить, не згасає,
Скреслий з душевних тривог
За долю рідного краю,
Котрий в неволі знемог.
Віщий той огнь перекинувсь
В чуйні кріпацькі серця;
І мов зі сну люд прокинувсь,
Визнавши в ньому вітця.
Став "Кобзар" тим криголамом,
Тим, що трощив страх людський,
Тим, що давав їм наснагу,
З чим він звіряв поступ свій.
Свiтлiй пам ятi Тараса Григоровича Шевченка
© Copyright: Владимир Кабузенко, 2017
Свидетельство о публикации №117041006687
Свидетельство о публикации №117041006687
Рецензии