Я приходжу до тебе, як в кращий світ,
та боюся торкатись тебе, найкраща.
Може, в цьому єдине нещастя наше –
все не в’яжеться в зав’язь цей гарний цвіт...
А природа не вірить – бере своє,
розквітає буйним, нестримним цвітом.
Ми заплющуєм очі, неначе діти,
і благаєм: «Хай буде... Хоч так... Як є...»
Вже зі слізьми з порога стрічаєш ти.
Вже від першого слова – пересторога.
Почуття переплутались, як дороги.
Сил нема прийти... Сил нема піти...
Я приходжу до тебе, як в кращий свiт
© Copyright: Миклош Форма, 2017
Свидетельство о публикации №117040903375
Свидетельство о публикации №117040903375
Рецензии
