Свята пустота

Свята пустота*

Існує пустка в смерті почуттів,
мов від утрати кола горизонту,
немовби лиха споглядаєш контур…
Тут не до радощів, а сміху – й поготів.

Але буває інша пустота,
нема чистіш за неї більш нічого.
Вона свята, як благодать від Бога,
у ній лиш глибина і висота!

Я насолоджуюсь своїм життям в Криму,
всі справи із турботами відкинув.
Мені комфортно навіть одному
в тіснім кругу припливів і відпливів.

Я тишу слухаю і сизий дим ловлю,
що зовні схожий на квітучий верес.
Хай свідком буде всемогутній Велес,
як край цей неповторний я люблю.

А на зорі один піду у гори,
на відпочинку десь скуштую грушу.
Я під собою відчуваю сушу,
хоча навкруг розкинулося море.

Кизил рожевий з жадністю зриваю,
він ніби сам все ковзає до рота.
Мені іще й іще його охота,
а враження, немов мандруєш раєм!

Приляжу на вершині, в курені,
а у душі все рівно зовсім пусто,
і тільки стукіт серця окрім пульсу,
що я живий нагадує мені…

Здіймаюся над світом метушні,
яка солодка радість упивання!
Спокійно-світла пустота мені
наповнення віщує прямо зрання!

07.04.2017

* Переспів твору Євгена Євтушенка „Есть пустота от смерти чувств…“

Евгений Евтушенко

Есть пустота от смерти чувств
и от потери горизонта,
когда глядишь на горе сонно
и сонно радостям ты чужд.

Но есть иная пустота.
Нет ничего ее священней.
В ней столько звуков и свечений.
В ней глубина и высота.

Мне хорошо, что я в Крыму
живу, себя от дел отринув,
в несуетящемся кругу,
кругу приливов и отливов.

Мне хорошо, что я ловлю
на сизый дым похожий вереск,
и хорошо, что ты не веришь,
как сильно я тебя люблю.

Иду я в горы далеко,
один в горах срываю груши,
но мне от этого не грустно, -
вернее, грустно, но легко.

Срываю розовый кизил
с такой мальчишескостью жадной!
Вот он по горлу заскользил —
продолговатый и прохладный.

Лежу в каком-то шалаше,
а на душе так пусто-пусто,
и только внутреннего пульса
биенье слышится в душе.

О, как над всею суетой
блаженна сладость напоенья
спокойной светлой пустотой —
предшественницей наполненья!