Лечу... Василь Мошуренко

Лечу –
одиноким лелекою…
Нікого…
Лиш тінь – на землі
від мене (моя) – далека…
Сюрреалізм
Далі.
Лечу…
І нікого – поруч…
І сили… Де взяти сили?
Було: летілося вгору!
А зараз… щось – вниз…
(До могили?)
Лечу…
І ніхто не кличе…
І усміхом – не ощасливить…
Літати – приємна звичка!
Та Всесвіт – давно вже…
сивий.
Лечу…
І ніхто не бачить…
А небо, начинене болем,
сльозами холодними плаче:
оплакує мою…
волю.
Лечу –
одиноким лелекою…
Н і к о г о…
Лиш тінь – у пітьмі…
моя…
Чи моя?
© В.М., рубіж 2011-2012


Переклад з української Світлани Груздєвої:


Лечу…
одинок,
словно аист в веках…
Лишь тень – вдоль земли –
от меня – далека…
Сюрреализм
Дали.
Лечу…
И никто не видит...
и силы…
на них в обиде:
бессилен…
Так было, что – вверх, без виз.
Сейчас отчего-то – вниз…
(к могиле?..)
Лечу…
Никто и не кличет...
Летать мне знакома привычка.
Но Космос, давно поседевший,
улыбкою не осчастливит.
Лечу...
Никто и не видит...
А небо с начинкой из боли
холодным плеснуло ливнем,
оплакав мою
волю…
Лечу…
Одинокий я…
Печаль…
И тень лишь во тьме…
моя…
Моя ль?!..


Аватар Автора оригинала