Лицар i мерин

               
Чекала все життя, молилась уві сні,
під ковдрою все мріяла про нього, -
прискаче принц прекрасний на коні,
і серце подарує лицарське мені,
і серце моє в ніжну забере облогу.

Не принц, та все ж нарешті прискакав!
Не красень, не ковбой і мерин без породи,..
З мечем на боці по квартирі поблукав,
пательню м’яса зжер, горілки штоф прийняв,
по пузу поплескав себе й сказав, що згоден.

Я в спальню подалась, а він - до мене враз!
«Та що ж ви в латах лізете на ложе?
Ще й на коні! Ну, хоч би пару ніжних фраз!
Прелюдії нема! Де хоч би натяк на екстаз?
Й коня в передпокої залишили б може?!»

Ось так прожили поспіль ми чотири дні.
Яка любов, які троянди і ковбої?!
Принц-ненажера, скачки, ніби на коні,
Шкарпетки під подушкою брудні,
ще й сморід кізяків в передпокої!

Дно оголилося фінансів і дівочих почуттів,
принц кликав сукою мене й знущався,
та все ж, нема без худа щастя у житті –
принц поскакав з мечем між ніг і в латах на хребті,
а мерин ось прижився, як на диво, і зостався.

Тепер я щастям цим незвичним дорожу,
смішні мені красунь дурних надії та невдачі,
а коли сумно, - від душі з конем іржу,
катаюся на ньому задля куражу,
а ще у нас завжди є свіжі кізяки для дачі.