Хоч молись, хоч співай, аби тільки – не на самоті...
Хоч з молитвою, з піснею хоч, аби тільки – із кимось.
І рятують, рятують мене звичайнісінькі рими,
Де так легко до "ти" заримується "без пустоти"...
Хтось похвалить рядок, ну, а хтось похвалив цілий вірш.
Хтось розплакався навіть, згадавши своє, особисте.
І у вірші моєму хтось знову знайде свої риси.
Може, в цьому – найвища оцінка: що вдався мій твір.
А вірші – знов і знов. Їм самотньо без мене також.
Непокояться, кличуть, радіють, що врешті я – з ними.
Знов і знов "пустота" тихо проситься в подружки, в рими...
А душа захлинається вірою в щастя: "О, Бож..."
Хоч молись, хоч спiвай, аби тiльки - не на самотi
© Copyright: Миклош Форма, 2017
Свидетельство о публикации №117040506258
Свидетельство о публикации №117040506258
Рецензии