Поради хворому

Поради хворому*

Є гаряче світило, наївні ви діти!
Є безцінна відрада мелодій і книг…
Що, нема? Та було ж! Так, було все на світі:
і Бетховен, і Пушкін, і Гейне, і Гріг…

Є небачена творчість у хвилях і митях,
слові мудрому, в посмішці, блиску очей…
Будь творцем! Не дарма ж ти з’явився на світі.
Хай попереду тисячі днів і ночей!

Нескінченно ганебно в припадку печалі
зникнуть з доброї волі, як тінь через скло…
Нові зустрічі, що всі уже відпалали?
Буде їх навіть більше ніж вчора було!

Так, похмурий я сам, ніби ранок в тумані,
ніби небо, укрите мільйонами хмар.
То понурістю муза загоює рану,
щоб напився я доста хмільних її чар.

Почекай, звикнусь я зі своєю журбою,
заспіваю весільну в густім тернику.
Прийде час – зі своєю зустрінусь любов’ю,
скільки ран тих було на моєму віку…

Залишайся! Так мало чуттєвих і чесних…
Повернись – лише в них сіль і совість землі!
Тільки їм завдяки серце радують весни,
в небо птахи злітають, пливуть кораблі.

Як сягати у вир кращим ввійде в охоту,
скисне світ від безкрилих гієн і тупиць!
Полюби підсвідомо ти радість польоту,
розверни свою душу за межі границь.

Будь дружиною, мужем, сестрою чи братом.
Добрим будь, а не відьмою із рогачем.
Поділись, не тремти, мов крокуєш канатом,
і серця відкриватимеш ласки ключем.

Є іще острови усамітнення думки,
мудрим будь і не бійся на них відпочить.
Та ховатись не треба весь час за лаштунки,
можеш думати вільно, усе там мовчить.

А питання, питання!– кричать ретрогради.
Налетять, спантеличать, загонять в мінор…
Соломон нам залишив дві мудрих поради:
утікай від жури і з безумним не спор!

05.04.2017

* Переспів твору Саші Чорного „Больному“.

Саша Черний

Есть горячее солнце, наивные дети,
Драгоценная радость мелодий и книг.
Если нет — то ведь были, ведь были на свете
И Бетховен, и Пушкин, и Гейне, и Григ…

Есть незримое творчество в каждом мгновеньи —
В умном слове, в улыбке, в сиянии глаз.
Будь творцом! Созидай золотые мгновенья.
В каждом дне есть раздумье и пряный экстаз…

Бесконечно позорно в припадке печали
Добровольно исчезнуть, как тень на стекле.
Разве Новые Встречи уже отсияли?
Разве только собаки живут на земле?

Если сам я угрюм, как голландская сажа
(Улыбнись, улыбнись на сравненье моё!),
Этот чёрный румянец — налёт от дренажа,
Это Муза меня подняла на копьё.

Подожди! Я сживусь со своим новосельем —
Как весенний скворец запою на копье!
Оглушу твои уши цыганским весельем!
Дай лишь срок разобраться в проклятом тряпье.

Оставайся! Так мало здесь чутких и честных…
Оставайся! Лишь в них оправданье земли.
Адресов я не знаю — ищи неизвестных,
Как и ты, неподвижно лежащих в пыли.

Если лучшие будут бросаться в пролёты,
Скиснет мир от бескрылых гиен и тупиц!
Полюби безотчётную радость полёта…
Разверни свою душу до полных границ.

Будь женой или мужем, сестрой или братом,
Акушеркой, художником, нянькой, врачом,
Отдавай — и, дрожа, не тянись за возвратом.
Все сердца открываются этим ключом.

Есть ещё острова одиночества мысли.
Будь умён и не бойся на них отдыхать.
Там обрывы над тёмной водою нависли —
Можешь думать… и камешки в воду бросать…

А вопросы… Вопросы не знают ответа —
Налетят, разожгут и умчатся, как корь.
Соломон нам оставил два мудрых совета:
Убегай от тоски и с глупцами не спорь.