Елена Телига. Письмо

Елена Телига. Лист - Письмо

Перевод не простой. Выставлен на предварительный просмотр.
Интересно мнение читателей, особенно носителей украинского языка.
Перевожу с большим желанием понять и правильно передать чувства автора.
Для перевода незнакомых слов пользуюсь переводчиком http://translate.google.com .
Буду рада замечаниям, высказанным в корректной форме.


Автор: Елена Телига (1906 – 0942)

                Перевод с украинского языка Инессы Соколовой

ПИСЬМО

                А. Мосендза

               
Ты б удивился: ночью, при дожде,
Светло в моём окне, оно открыто.
И снова мысли, сердце как в огне,
Растёт тоска, ничто не позабыто.
      
А жизнь твоя – светла и холодна,
Бурленья нет и звонкого прибоя...
Что написать? Сижу в тиши одна,
Пытаюсь говорить сама с собою.
   
А где-то далеко маячит цель,
В туманах мрачных твой угрюмый берег,
Грусть одиночества, холодный день...
Смиренно в серых днях себе ты верен.
 
Мои же дни бунтуют и кричат
И, отвергая чуждые законы,
На сердце ставят жгучую печать,
Не серым цветом, а густым червонным.

Другой безоблачный, галдящий день
Влетает, словно в диком перегоне,
И целый мир, пьянящий, как сирень,
Готов упасть с небес в мои ладони.

Немного крапин в солнечный цветок –
И к сердцу потечёт хмельной поток
Приятных мыслей золотым вином,
Зачатки смелых будущих стихов.         

Огнём зажгут и сердце, и уста,
О, вдохновенье! Задрожит душа,
От мощных строк, как будто из письма,
А в них призыв к мечте из миража.

И жизнь – на грани, снова закружит,
При виде гордых лиц и лиц чужих,
Таинственны их клики и призыв,
Знакомые фигуры и порыв.

И может быть, когда остатком сил
Теплом погладит солнце по головке,
За горизонт конём вмиг полетит
Моя душа червонной амазонкой.

Тогда уже самой не разобрать,
Упала ль боль моя кровавой птицей,
Разлился ль кровью алою закат…
Но для тебя он сход, как говорится! 

А ночь светла, бывает и черна
Не от огней и темноты бездонной,
От мыслей проблеска и снов она –
От всех ударов и даров Господних.
 
И в паутине красок, дивных чар
Я до утра в запальчивом мечтанье,
Хочу, чтоб Бог послал великий дар:
Горение, не хладное страданье.

В среде мелодий, беспокойных дней,
Помимо тайной и манящей двери,
Иду на зов задымленных огней –
На наш прекрасный и угрюмый берег.

Когда взберусь на каменистый верх,
Пройдя сквозь чернь воды и пламень жаркий,
Жизнь покачнётся платою за грех,
И сгинет бриг, а с ним мечты приманка.

/http://onlyart.org.ua/ukrainian-poets/virshi-oleny-teligy/ – стихи Елены Телиги на украинском языке/


Елена Ивановна Телига (укр. Олена Іванівна Теліга; урожд. Елена Шовгенова; 1906—1942) —
украинская поэтесса и литературный критик, член ОУН,  погибшая 1942 г. в застенках гестапо.


Рецензии
Оригинал (на украинском языке)

Елена Телига – Лист

А. Мосендзові

Ти б дивувався: дощ і пізня ніч,
А в мене світло і вікно наростіж.
І знов думки, і серце у вогні,
І гостра туга у невпиннім зрості.

Твоє життя – холодний світлий став,
Без темних вирів і дзвінких прибоїв,
І як мені писать тобі листа
І бути в нім правдивою собою?

Далеко десь горить твоя мета,
В тяжких туманах твій похмурий берег,
А поки – спокій, зимна самота
І сірих днів тобі покірний шерег.

А в мене дні бунтують і кричать,
Підвладні власним, не чужим законам
І тиснуть в серце вогнену печать,
І значать все не сірим, а червоним.

Бувають дні — безжурні юнаки
Вбігають швидко, в дикім перегоні,
Щоб цілий світ, блискучий і п’янкий,
Стягнути звідкісь у мої долоні.

На жовтій квітці декілька краплин –
Ясне вино на золотавім лезі
І плине в серце найхмільніший плин:
Далекий шум незроджених поезій.

Буває час: палахкотять уста,
Тремтить душі дзвінке роздерте плесо,
Немов хтось кинув здалека листа
І кличе десь – без підпису й адреси.

Життя кружляє на вузькій межі
Нових поривів, таємничих кличів.
І видаються зайві і чужі
Давно знайомі речі і обличчя.

В осяйну ж мить, коли останком сил
День розливає недопите сонце,
Рудим конем летить за небосхил
Моя душа в червоній амазонці.

І вже тоді сама не розберу,
Чи то мій біль упав кривавим птахом,
Чи захід сонця заливає брук...
Для тебе ж захід – завжді тільки захід!

Чергують ночі – чорні і ясні –
Не від вогню чи темряви безодні,
Лише від блиску спогадів і снів –
Усіх ударів і дарів Господніх.

І в павутинні перехресних барв
Я палко мрію до самого рання
Щоб Бог зіслав мені найбільший дар:
Гарячу смерть – не зимне умирання.

Бо серед співу неспокійних днів,
Повз таємничі і вабливі двері
Я йду на клич задимлених вогнів –
На наш похмурий і прекрасний берег.

Коли ж зійду на каменистий верх
Крізь темні води й полум’ яні межі –
Нехай життя хитнеться й відпливе,
Мов корабель у зайгаві пожежі.

Соколова Инесса   08.04.2017 13:03     Заявить о нарушении
На это произведение написано 5 рецензий, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.