Чому?

Можливість є двом смертним при народженні дитини 
богами несподівано себе відчути, не на страх,
які створили з праху гологузу, ще невживану людину,
хоча, в кінці кінців, вона також вернеться в прах.
Та разом з тим, подарувати зможе трохи праху
наступному, хто швидко обросте і плоттю і теплом
і стане теж на мить могутнім богом, що на плаху
зійде колись, впаде мільйонним гнутим п’ятаком.
Навіщо це знання мені, не знаю. Слово, що залишу,
для чого? І мене колись не стане посеред людей, -
навіщо теж повинен я піти? Так, Вічність заколише
мене, - невже продління роду-смертний привілей –
єдина правда, для якої варто жити нам, невмілим?
Чому наш Бог так часто заміняє тіло схожим тілом,
як коней табуни на переправі? Може не знайшов своє?
В тілах людських незатишно йому і темно
від наших помислів безглуздих і тривог.
Шукає Він, шукає і шукає, та даремно.
Не знАйде... Нещасливий, бідний Бог!