***

Дощ
А дощ то лив,то шепотів,вмиваючись летіла “Шкода”
Мотив якийсь весь час крутивсь ,а він в думках давно був вдома.
Краплі вмирали на льоту ,та байдуже ,бо вони зовні.
Несе дорога в далину ,зіскученки давно вже повні!
Вона узбіччя ,рваний край ,молила для того,що їхав.
Сукня до нитки змокла вкрай і вив навкруг осінній вітер.
Тремтить красуня ,жаль її,як не зігрітися в салоні?
Ось світер теплий ти вдягни ,як подарунок добрий долі!
І її очі голубі ,мов неба краплі так дивились,
Немов благали у журби ,ще миті знов удвох зустрітись!
Просила лиш ,щоб до батьків заїхав він десь по дорозі.
Може забракло теплих слів ,чекають мальви у порозі!
Зупинка вкрала силует, імла ховає горизонти,
А фарні очі свій протест малюють в дощові полотни.
Маляр осінній фарби ллє ,красу від сутінків ховає,
Час непоміченим стає ,в думках до неї прилітає!
Звичайний поліцейський він,за містом жде його родина.
Неначе душу рвуть навпіл ті сині пелюстки Творіння!
Хатинка ,де її батьки,так швидко вкоротила думку.
Спитав лишень,її знайти,мати сльозу вмокнула в хустку!
Вже сорок днів труна хова на цвинтарі дівочу вроду.
Та вбивці у суді нема,що обірвав щасливу долю!
А де красунечка зійшла ,там на могилах ростуть мальви.
Невже примарилось ? Верта і знову дощ малює краплі.
Місцями лущився бетон ,зупинка зовсім застаріла.
Стежина в хащах,біль до скронь,ось цвинтарева нічна сила.
Хвилин зо двадцять ще ліхтар шукав очей небесних тіні.
О Боже!Боже! Заволав... світер лежить на тій могилі!
Він взяв розслідування сам,нікому й слова не сказавши.
Знайшов причини ,слід підстав,сюжет у вбивстві змалювавши.
Вбивця покараний,був суд,пора змирить кипіння долі!
Як же змирить здоровий глузд, у снах шука її долоні.
Вже майже рік минув з тих пір,смуток кохав примари постать.
І знову дощ вмиває слід ,знов на узбіччі тепла просять!
Махнула , начебто ,крилом, та поки “Шкода” зупинялась,
Злилася білим полотном й розтанула ,немов ,прощалась...