Я не навчилась малювати, хоч малювали всі навколо:
Батьки, брати мої і сестри, ще хтось із дальньої рідні.
Я зачаровано дивилась, як олівець малює коло.
За мить із кола – вже обличчя... Всі – вміють, не дано – мені...
Ні, я не заздрила чаклунству митців на вільних вернісажах.
Я все життя спостерігала, як легко створюють вони –
Очей живе і тепле світло, холодний щем міських пейзажів.
І перед пензликом звичайним страждала відчуттям вини.
А потім він зустрівся – дивний, він – зачаровував словами.
І раптом запитав: а хочеш, я малювать тебе навчу?
І все моє дівоче тіло до ранку змалював – губами...
І я створилася у жінку, як зрозуміла, що кричу...
І я насправді зрозуміла тієї ночі сенс мистецтва.
Митець – це той, хто сотворяє, дає тобі нове життя.
Хто здатен запалити душу, хто здатен запалити серце...
Зізнаюся, тієї ночі митцем уперше стала й я...
Я не навчилась малювати, хоч малювали всi навколо
© Copyright: Миклош Форма, 2017
Свидетельство о публикации №117040111197
Свидетельство о публикации №117040111197
Рецензии