Пам ятi Танi Волос

Я не знаю, як ти зустрічала останню хвилину,
Я не знаю, які ти востаннє сказала слова,
Але вірю, що в тебе у серці зоріла надія,
Що із Господом будеш навіки душею жива.

Це для тебе було, мабуть, втіхою в муках хвороби,
І тепер ти — на небі. Земля вже для тебе — ніщо.
Але... як безнадійно стояти отут, біля гробу!
Виникают питання болючі “Чому?” і “За що?”...

Так, тобі там вже добре. Та мама — як скошена квітка.
Тато теж ледь тримається тут на послаблих ногах.
Всі в родині без тебе — неначе безрідні сирітки,
Та й у друзів твоїх теж печальні обличчя в сльозах...

Непочата весна, квітка, що пелюстки білосніжні
Розпустити не встигла, а скошена вже нанівець!
Знаю, Бог потішає, в скорботі цій теж Він потішить,
Благодать Свою вже проливає у серце Отець.

Ми прийдемо до тебе, і там ця загоїться рана
А поки що болітиме серце і в ночі, і в дні...
Є бажання і в нас, як і в тебе було, певно, Таню,
Світло бачити неба в останні хвилини земні.
2008