раптом не-до

Ти – зовсім не-до-творця, що пише про індивідуальність
О пів на восьму ранку, замість того щоб спокійно собі спати.
Ти зовсім не та окрилена сонцем людина, якою була в сімнадцять років.
Як і не та, що зовсім не так намагається нею стати.
Ти зовсім не те бачиш в очах незнайомого випадкового перехожого
Так щемливо принизливо сподіваючись, що колись він поверне і на твою вулицю.
І ви будете разом читати вірші, лежачи в одній ванній.
Тільки немає тої людини, що раділа би цим віршам
А не тинялась по вечірнім вулицям, наповнена зовні і всередині
чи то невиправдано важким болем, витисненим
понад силу із пальців; чи то просто рідким пакетованим
показником власної соціальності, смаку і байдужості до майбутнього.
Ти зовсім не та людина, що могла би бути спроможною
на справжню щирість і відданість, не видаючи свої гріхи за придумані істини
а невдалі спроби бути самою собою за нові закоханості і пригоди.
Так очевидно приречено розуміючи, наскільки це гра для самої себе
Не здатна обманути нікого, хто справді вміє дивитись.
Зупиняєшся посеред вщерть залитої сонячним потоком вулиці
І віддаєшся потоку як останній спробі примирення із собою
і Всесвітом, що раптом виявляються одним і тим же самим.