Старi пердуни не ми

Із Алексанею рибалити пішли,
зібралися за п’ять останніх років,
але і кілометра не пройшли,
як занеміг друзяка. От морока!

То раптом закололо у спині,
то серце аритмічно калатає…
Та видається все-таки мені –
рибалити бажання пропадає…

З канапи ледве тягне голосок –
розслабитися треба… В інтернеті?
А то – із нирок гоне вже пісок!.
Ох, не люблю зманіжених поетів!

Та іржавіти я йому не дам,
бо рух – усе, то життєдайна сила!
А на додачу волю дам словам –
немає ще у нас на шиї мила!

У прохолоду пройдемо лісок,
без метушні піднімемось угору.
То сиплеться з нас, друже, не пісок,
а незгорілий в молодості порох!

28.03.2017

Оскільки один із героїв мого твору не виконав свою "погрозу" опублікувати розгромну рецензію, публікую її без купюр з іншого ресурсу:

Рибалки з під палки.
Александр Мачула
Ми з Алексанею рибалити пішли,
нарешті вибрались за п’ять останніх років.
40 кілометрів тільки-но пройшли
я став канючити – нова морока
Далі сам перероби, помінявши нас ролями
А також буде мій відгук :
Не вірте лобуряці та в брехливу цю образу
Ми на рибалці з ним тут не були ні разу
Та він заради цього віршика огидного
Не  пожалкує й батька рідного.
На рибалку мушу сам щотижня я ходить
А він все на дивані повсякчас лежить
Тільки тоді від нього відриває свою же…
Коли додому повертаюсь з рибою  я вже
Бо рибу  смажену  в сметані він настільки полюбляє
що на дорозі, мов котяра, мене радо зустрічає.
А лагідний такий, що мало не замуркотить
Навіть здається  зжер би мене з рибою за мить.
Далі буде.

Можу тільки одне додати, що всі мої пропозиції поїхати разом кудись на рибалку за останні пару-трійку років нашим героєм були відхилені по викладеним у моїм творі і його рецензії причинам...
P.S. Хотілося б все-таки скуштувати смаженої риби в сметані, тим більше, що герой за його зізнанням ласує нею мало не щотижня!.