Михаил Анищенко-Шелехметский - Время сбилось с изв
***Время сбилось с извечного круга
Перевод на болгарский язык:
Марии Шандурковой
***
Промениха се днес времената.
В предсказания всичко гнои.
Аз в лице на обичан приятел
сатанинския образ открих.
Аз избягах далеч от вертепа.
Аз на хиляди версти съм сам.
И намерих накрая в небето
малко гробище в селска земя.
Тъжна нощ гробовете обагри,
по огради надипли мъгла...
На гробовете плю мой приятел,
че на себе си плю, не разбра.
Дъх на древност стопена усетих,
що не може сред шум да блести...
Пожелало бе родното село
без другари от вчера да бди.
Ала люляци тъжно шумяха,
аз почувствах, наоколо, вред,
появяват се сенки, кръжаха
и говорят на чужд диалект.
Аз не знаех отгде и се чудех -
черни хора пристигнали тук.
Отвисоко усмихнат бе Иуда,
сам обесен в небесен хамут.
Сенки вред, сякаш сенките скришно
се размазаха в кръгло петно,
И помислих си: - Боже Всевишни,
Ти защо ме остави, защо?
И покръстих тълпата невръстна,
ту безсилен, ту бях полудял,
но забравих, че Господ пред кръста
на сина си ръка не подал.
Превод: Мария Шандуркова, 25.03.2017 г.
--------------------------------------
ПроменИха се днЕс временАта.
В предсказАния всИчко гноИ.
Аз в лицЕ на обИчан приЯтел
сатанИнския Образ открИх.
Аз избЯгах далЕч от вертЕпа.
Аз на хИляди вЕрсти съм сАм.
И намЕрих накрАя в небЕто
малко грОбище в сЕлска земЯ.
Тъжна нОщ гробовЕте обАгри,
по огрАди надИпли мъглА...
На гробОвете плЮ мой приЯтел,
че на сЕбе си плЮ, не разбрА.
Дъх на дрЕвност стопЕна усЕтих,
що не мОже сред шУм да блестИ...
ПожелАло бе рОдното сЕло
без другАри от вчЕра да бдИ.
Ала лЮляци тЪжно шумЯха,
аз почУвствах, наОколо, врЕд,
появЯват се сЕнки, кръжАха
и говОрят на чУжд диалЕкт.
Аз не знАех отгдЕ и се чУдех -
черни хОра пристИгнали тУк.
ОтвисОко усмИхнат бе ИУда,
сам обЕсен в небЕсен хамУт.
Сенки врЕд, сякаш сЕнките скрИшно
се размАзаха в крЪгло петнО,
И помИслих си: - БОже ВсевИшни,
Ти защО ме остАви, защО?
И покрЪстих тълпАта неврЪстна,
ту безсИлен, ту бЯх полудЯл,
но забрАвих, че ГОспод пред крЪста
на синА си ръкА не подАл.
------------------------------------
***
Время сбилось с извечного круга.
Все пророчества воспалены.
На лице у любимого друга
Я увидел оскал сатаны.
Я ушёл, я сбежал из вертепа.
Я уехал за тысячу вёрст.
И нашёл на околице неба
Небольшой деревенский погост.
Ночь тревожно могилы багрила,
По оградам скользила, рябя…
Друг мой плюнул на эти могилы,
Не заметив, как плюнул в себя.
Пахло чем-то растаявшим, древним,
Что не может шуметь и блистать…
Захотелось родную деревню
От вчерашних друзей опахать.
Но тревожно шумели сирени,
И почувствовал я, что кругом
Возникают и кружатся тени,
Говорят на наречье чужом.
Я не знал и не ведал, откуда
Эти чёрные люди пришли.
Но уже улыбнулся Иуда
Из высокой, как небо, петли.
Тени шли, словно тени, неслышно,
Расползались вокруг, как мазня.
И подумал я: – Боже Всевышний,
Почему Ты оставил меня?
И крестил я орду пучеглазью,
То в бессилье, то в ярость впадал,
Позабыв, что Господь перед казнью
Даже сыну руки не подал.
От http://denlit.ru/index.php?view=articles&articles_id=1416
Перевод на украинский язык: Петр Голубков
ххх
Збився час наш з одвічного кола.
Всі пророцтва вже запаленІ.
На обличчі у друга навколо
Я побачив оскал сатани.
Я пішов, втік з такого вертепу.
Я поїхав за тисячу хмар.
І знайшов на околиці неба
Я сільський невеликий цвинтАр.
Ніч тривожно могили багрила,
Огорожі ховала в рябе...
Друг мій плюнув на всі ці могили,
Не помітив, як плюнув в себе.
Пахло чимось таким старовинним,
Що не може блищати при всіх...
І село захотілося рідне
Оборати від друзів таких.
Та бузки так тривожно шуміли,
І відчув раптом я, що мерщій
Виникають кружляючи тіні,
Розмовляють на мові чужій.
Я не знав і не відав, звідкУди
Чорні люди на цвинтар прийшли.
Але ось посміхнувся вже Юда
З високОї, як небо, петлі.
Тіні йшли, наче тіні колишні,
Розповзалися скрізь, як мазня.
І подумав я: - Боже Всевишній,
Що ж покинув мене навмання?
І, хрестивши орду ту лупату, я
То в безсилля, то в лють вже впадав,
І забув, що Господь перед стратою
Навіть синові рук не подав.
Петр Голубков 27.03.2017 19:44
Свидетельство о публикации №117032706589
Збився час наш з одвічного кола.
Всі пророцтва вже запаленІ.
На обличчі у друга навколо
Я побачив оскал сатани.
Я пішов, втік з такого вертепу.
Я поїхав за тисячу хмар.
І знайшов на околиці неба
Я сільський невеликий цвинтАр.
Ніч тривожно могили багрила,
Огорожі ховала в рябе...
Друг мій плюнув на всі ці могили,
Не помітив, як плюнув в себе.
Пахло чимось таким старовинним,
Що не може блищати при всіх...
І село захотілося рідне
Оборати від друзів таких.
Та бузки так тривожно шуміли,
І відчув раптом я, що мерщій
Виникають кружляючи тіні,
Розмовляють на мові чужій.
Я не знав і не відав, звідкУди
Чорні люди на цвинтар прийшли.
Але ось посміхнувся вже Юда
З високОї, як небо, петлі.
Тіні йшли, наче тіні колишні,
Розповзалися скрізь, як мазня.
І подумав я: - Боже Всевишній,
Що ж покинув мене навмання?
І, хрестивши орду ту лупату, я
То в безсилля, то в лють вже впадав,
І забув, що Господь перед стратою
Навіть синові рук не подав.
Удачи!
Петр Голубков 27.03.2017 19:44 Заявить о нарушении
Мария Шандуркова 27.03.2017 21:24 Заявить о нарушении