Довго принца я чекала,
та вони повз мене,
сміючись , собі, скакали.
- Де ж ти мій, Семене?
Певно принци теж шукали
царівн, королеви.
Відчайдушно їх гукали:
-Де ви, діви , де ви?
-Тут я, тут я,- вслід кричала,
та вони не чули.
Може й знати не хотіли?
Шлях у двір забули?
Якось череду ми пасли
у куті з Іванком.
Я ж бо з мріями своїми
В мозок його – танком!
Мій сусіда усміхнувся,
шмигнув до дороги,
осідлав корівку Нюсю,
взяв її за роги.
Бідолашна, як зірветься,
як мотне рогами.
Думаю ,- Іван уб’ється
під її ногами.
На мій зойк Іван озвався:
- Не кінець ще , люба!
Я у тебе закохався.
Підемо до шлюбу?
От з тих пір я принца маю
й всім того бажаю.
З ним і Бога прославляю
й картоплю саджаю.
А сьогодні у нас свято –
Перлинне весілля.
30 років –це багато?
Про це на дозвіллі
ПОМІРКУЄМО))
Перлинове весiлля
© Copyright: Татьяна Сливко, 2017
Свидетельство о публикации №117032705907
Свидетельство о публикации №117032705907
Рецензии