Десь намагається встати на ноги Атлант,
Що ув'язненним був з початку столiть...
Десь в переходi грає для байдужих Музикант —
Вiн теж поховав всi надiї заздалегiдь.
Вiн помер вже давно,
Та не скоро потрапить в могилу.
Грiхи крiзь асфальт проростають, наче зерно...
Вiдчуй пальцями р о з п а ч у силу...
Легенi його не мають мiсця для снiв,
Але, закриваючи очi, вiн бачить Атланта
Та пригнiчує свiй задушливий гнiв
Усiма силами свого таланту...
Ця музика лунає аж до незнаних планет,
I там по радiо вона звучить.
Її заглушить тiльки шум надзвукових ракет,
Де кожна рятувати з пекла мчить.
А за кермом сидить он той Атлант.
Вiн має що сказати Музиканту:
Якби не надзвичайний спiв — "Талант!"
Вiн би не став мiжгалактичним лейтенантом.
Сни про Атланта
© Copyright: Катерина Фесенко, 2017
Свидетельство о публикации №117032711942
Свидетельство о публикации №117032711942
Рецензии