Я знав, що вирок мій такий
І неможливо ще чекати,
Шукати вічний час подій
І безпорадно розумляти:
Їм не зломити чавунні ґрати.
А може, я через любов
Тебе і маю відпустити,
Аби відкрити їх засов,
Аби в журбі тобі не жити?
Але залишишся одна,
Коли дзвінок себе скидає.
Мабуть, не назавжди вона,
І я ще повернусь... Не знаю.
Та виправдань мені немає...
А може, я через любов
Тебе і маю відпустити,
Аби відкрити їх засов,
Аби в журбі тобі...
А може...
А може...
© Copyright: Даниил Моровов, 2017
Свидетельство о публикации №117032606887
Свидетельство о публикации №117032606887
Рецензии