Милий, я не випита тобою до дна...

Милий, я не випита тобою до дна,
як келих ігристого вина.
Кружляючи у вихорі куражу, що не збувся,
кидаюся в мріях, як в ласках щастя, до тебе поспішаючи.
Ти не чужий мені - Душа рідна,
закипає кров по венах граючи,
мені не потрібна Доля інша.
Серце щемить від думки про тебе,
шукає твоє світло в пітьмі.
Ти - Місяць, на небосхилі вдалині,
мрія, що приходить в мої сни.
Я - зіронька, що падає з небес,
щоб вона збулася  і рай в Душі воскрес.
Я - твої марення наяву, солодкістю тебе обійму.
Я - Сонячний Промінь,що  вабить
тебе серцем,  воскрешає.
У язиках полум'я пристрасті,
згорає Душа, що зажадала щастя.
Заради тебе єдиного здолаю
у Рай сходи,
відроджуючи любов на Землі.
Пробач, Господи, мій гріх,
силу любові ти дав нам,
як насильство Душі і тілу,
випробування сердечних струн,
тремтячих в сяйві Місяців.
Любов Водохресною водою Душу омиває,
ціну її до Життя сміливо відроджує.
Який жаль, милий, що я не випита
тобою до дна, як бокал ігристого вина.