С1льська п1сня

Весна приходить, і в собі несе
І клопоти, і радість хліборобам,
А хліборобський піт, хоч ще сто літ пройде,
Так і залишиться гірким, важким й солоним.
Співає жайворон у синій висоті,
Та ніколи на нього їм зважати,
То доля їхня, їх покликання в житті –
Із року в рік зерну життя давати.
Яке то щастя, як усе, що посадив
Цвіте, росте, буяє й зеленіє.
Душа тоді щебече і співа,
І, разом з тим, клопочеться й боліє.
За все болить проста сільська душа:
Щоб град не вибив, сонце не спалило,
Щоб не загинула билиночка й одна,
І щоб на осінь рясно все вродило.
Все Боже літечко із раннього рання
То в полі, то в саду, то на городі,
Бо гречкосій – то праця вічна і жива,
Оспівана піснями у народі.
А прийде осінь, теж не спочивай,
До урожаю щедрого берися,
Бо сонце вже лінується, і край.
Дивись, господарю, ніде не забарися!
Усьому раду вміють руки дать,
Дбайливо приберуть найменшу грядку.
А потім до весни чекать, відпочивать,
Щоб починати знову все з початку!

Ольга Соколовська ©