Одвiчнi прочанки

Гаптується часом верета вінчальна,
вкриває гілля білий квіт,
та вітер навіює присмак печалі
і линуть думки у політ,
а цвіт опадає із віт…

Доносить віола безмірності звуки,
лунає прийдешнього суть –
одвічні подруги, любов і розлука,
усе рука в руку ідуть.
Закляті коханки – любов і розлука,
сумну насолоду несуть.

Самі відчинили ми браму в майбутнє,
захмарних висот досягли,
і ось уже сяє велике і сутнє,
та пасма зажури лягли,
як хвилі поміж ковили…

Долати дорогу – то ціла наука!
Крізь бурю, безмежжя і час…
Одвічні прочанки – любов і розлука
завжди супроводжують нас.
Святі мандрівниці – любов і розлука,
по вінця наповнюють нас.

Що далі живемо, тим роки коротші,
солодші близьких голоси.
Лише б затяжкою не видалась ноша,
щасливі тривали часи
і божої стало роси.

То берег, то море, то сонце, то хуга,
то ангели, то бісівство…
Два вороги вічні – любов і розлука,
без жалю шматують єство.
Одвічні дороги – любов і розлука
моє розтинають єство.

24.03.2017