Двi мандрiвницi

Дві мандрівниці*

Іще не пошили убір твій вінчальний
і вишню вкрива білий цвіт,
та час приміряє вінець нам прощальний
і просяться коні в політ,
а цвіт опадає із віт.

Якби ж зеленіла навкруг вічно лука
і слалась під ноги нам путь…
Одвічні подруги – любов і розлука,
завжди рука об руку йдуть.
Закляті коханки – любов і розлука,
нам сум й насолоду несуть.

Самі відчинили ворота в майбутнє,
у щастя ми тройку впрягли.
І ось уже сяє велике і сутнє,
та небом все ж пасма лягли,
ще й хвилі біжать з ковили.

Почути друг друга – нелегка наука, –
крізь бурю, безмежжя і час…
Прочанки дві вічних – любов і розлука
завжди супроводжують нас.
Святі мандрівниці – любов і розлука
по вінця наповнюють нас.

Чим довше живемо, тим роки коротші,
солодші близьких голоси.
Ох, тільки б не стала несилою ноша,
не скінчились щастя б часи
й нам божої стало роси.

То берег, то море, то сонце, то хуга,
то ангели, то бісовство…
Дві вічні дороги – любов і розлука
моє розтинають єство.
Два ворога вічних – любов і розлука
безжально шматують єство.

24.03.2017

* Переспів твору Булата Окуджави „Любов і розлука“.

Булат Окуджава

Любовь и разлука

Еще он не сшит, твой наряд подвенечный,
И хор в нашу честь не споет…
А время торопит — возница беспечный, —
И просятся кони в полет.

Ах, только бы тройка не сбилась бы с круга,
Не смолк бубенец под дугой…
Две вечных подруги — любовь и разлука —
Не ходят одна без другой.

Мы сами раскрыли ворота, мы сами
Счастливую тройку впрягли,
И вот уже что-то сияет пред нами,
Но что-то погасло вдали.

Святая наука — расслышать друг друга
Сквозь ветер, на все времена…
Две странницы вечных — любовь и разлука —
Поделятся с нами сполна.

Чем дольше живем мы, тем годы короче,
Тем слаще друзей голоса.
Ах, только б не смолк под дугой колокольчик,
Глаза бы глядели в глаза.

То берег — то море, то солнце — то вьюга,
То ангелы — то воронье…
Две верных дороги — любовь и разлука —
Проходят сквозь сердце мое.