як можна нам забути кращі роки,
їх лік скінчився все ж не так давно,
і погляд той цілющий буду згадувати доти,
Доки не стане серце та не зляжу як бревно,
Тоді здавалось, що весь світ покорний!
пред нами ляже, бо безсилий.Це ж Любов!
І болю рицар, як простий придворний.
Лиш відкрива нам двері. Мов нікчемний гном.
Це незабутньо, й так чудово,
Любити перший раз. А відпустить...
Так по простому й так безмовно?
а я без цього ще не вмію жить!
Та все ж прийдеться стати мудрим,
Та стати вільним. а в душі...
носити згадку про любов минулу
чи не минулу? все ж про неї ці вірші.
***
© Copyright: Ваня Брикулець, 2017
Свидетельство о публикации №117032200999
Свидетельство о публикации №117032200999
Рецензии