Я вiрю
за українську мову
Як темно стало в цьому світі,
закрило чорним димом сонце.
Навкруг одні вівчарки ситі
та московитські охоронці.
Як тісно стало на цім світі,
душа до Бога бідна рветься.
Життя заперте в часу кліті
і серце плаче, не сміється.
Хотіли вбити навіть пісню,
коли блаженних розпинали.
Ба, навіть кобзи з гиком злісним
із рук старечих виривали.
Хоча й не чуть пісень тужливих,
де кожне слово згусток суті.
Та вбити ж пам‘ять неможливо,
історію не зачеркнути!
Бо не забули люди Крути
і з‘їзд кобзарський пам‘ятають.
Минуть часи і мовні пута
все ж українці позривають.
Ще зазвучить уповні мова,
як пісня лагідна й барвиста.
Переливатиметься слово
п‘янке, пророче, урочисте!
21.03.2017
Свидетельство о публикации №117032102534