Чому не кличеш у тривожн сни
Чому не кличеш у тривожні сни
І відпускаєш у далекі далі ?!…
Де юрбляться тополі й ясени
І мчать у даль широкі магістралі…
Чому не спопелиш скорботу дум,
Не зацілуєш біль цей невблаганний ?…
І не розвієш каламутний сум
Солодкими тендітними вустами ?…
По серцю так січе тривожна січ…
Лише зникаю в темноті порогу:
Чуттєвий поцілунок в темну ніч;
І - в зоряну смарагдову дорогу…
Так кожен раз цілуєш ти мене:
Вуста гарячі… а в зіницях крига.
Усе проходить, мабуть й це мине:
І серце у полон візьме відлига…
Сором’язливо посміхаюсь я,
Щось ти шепочеш з ледь помітним сміхом…
Яке ж воно жорстоке це життя:
Комусь на смуток, а комусь на втіху…
А може впустиш у тривожні сни ?!
І не відпустиш у далекі далі ?!
Де юрбляться тополі й ясени,
І мчать у даль безмежні магістралі…
© Copyright: Юрий Цюрих, 2017
Свидетельство о публикации №117032011428
Свидетельство о публикации №117032011428
Рецензии