Мене уже ти не запалиш

Мене уже ти не запалиш*

Ти мене не любиш, лиш кохатись
від нудьги готова вже давно.
Пристрастю ти звикла упиватись,
та що в серці в мене – все одно…

Молода, із почуттів оскалом,
я для тебе, мов столітній дуб.
Розкажи, скількох ти пестувала.
Скільки рук ти пам‘ятаєш, губ?..

Всі вони пройшли, немовби тіні,
що згоріли в пристрасті вогні.
В багатьох сиділа на колінах,
а тепер всміхаєшся мені.

Знову очі ти свої закрила,
мабуть думаєш про іншого когось.
Вже і сам кохаю через силу,
бо в минулім думами я щось…

Пристрасть цю не називай судьбою,
легковажний цей, пустий зв‘язок.
Випадково стрілися з тобою
і розлучимось напевне через крок.

Знову підеш далі, як не кайся,
хтивість буде бити через край.
Тільки непочатих не торкайся,
нецілованих, повіє, не чіпай.

І коли з другим ти по провулку
йтимеш з щебетанням про любов.
Може теж ввійду я до прогулку
й лиш на мить зустрінемося знов.

Опустивши хутко свої плечі
і схиливши підлі очі вниз,
ти промовиш тихо: „Добрий вечір“.
Відповім спокійно: „Добрий, міс“.

І душі ніщо не потривожить,
дрижаки мене не будуть бить.
Полюбити знову вже не можна,
хто згорів – того не запалить!

19.03.2017

* Спроба перекладу чи за мотивами твору Сергія Єсеніна „Ты меня не любишь, не жалеешь“.


Сергей Есенин
Ты меня не любишь, не жалеешь,
Разве я немного не красив?
Не смотря в лицо, от страсти млеешь,
Мне на плечи руки опустив.
Молодая, с чувственным оскалом,
Я с тобой не нежен и не груб.
Расскажи мне, скольких ты ласкала?
Сколько рук ты помнишь? Сколько губ?
Знаю я — они прошли, как тени,
Не коснувшись твоего огня,
Многим ты садилась на колени,
А теперь сидишь вот у меня.
Пусть твои полузакрыты очи
И ты думаешь о ком-нибудь другом,
Я ведь сам люблю тебя не очень,
Утопая в дальнем дорогом.
Этот пыл не называй судьбою,
Легкодумна вспыльчивая связь,—
Как случайно встретился с тобою,
Улыбнусь, спокойно разойдясь.
Да и ты пойдешь своей дорогой
Распылять безрадостные дни,
Только нецелованных не трогай,
Только негоревших не мани.
И когда с другим по переулку
Ты пройдешь, болтая про любовь,
Может быть, я выйду на прогулку,
И с тобою встретимся мы вновь.
Отвернув к другому ближе плечи
И немного наклонившись вниз,
Ты мне скажешь тихо: «Добрый вечер!»
Я отвечу: «Добрый вечер, miss».
И ничто души не потревожит,
И ничто ее не бросит в дрожь,—
Кто любил, уж тот любить не может,
Кто сгорел, того не подожжешь.
4 декабря 1925