Почему не смеётся Тарас. Александр Матийко

Чому не сміється Тарас.
Батьку, сестро,
сусідко-дядино,
нас обікрадено.

Ні, не хапайтеся за кишені
і не перетрушуйте гаманців.
Не золото вкрали якісь оглашенні,
не скарб із брильянтових камінців.

Вкрадено те, чого не зміряти
ніякими цінностями в будь-який час.
Вкрадено так, що годі й вірити,
що повернеться воно до нас.

Не вчора вкрадено, е позавчора,
вже скільки літ відтоді спливло!
Крадіжку вчинила двоголова потвора,
як ще й на світі нас не було.

У Петербурзі, в пісках Кос – Аралу,
маючи підлості царственій дар,
усмішку крала в поета. І вкрала.
Немає усмішки. Не сміється Кобзар.

Брови зсунувши до перенісся,
стоїть на площі буремний Тарас.
Крізь роки гнівній до нас перенісся,
щоб гнів до мерзоти не згасав у нас.

 
Перевод:
Отчего не смеётся Тарас.
Отец, сестра,
жена дядина,
мы обокрадены.

Нет, не щупайте карманы,
не перетряхивайте кисеты.
Украли не деньги атаманы,
и не золотые браслеты.

Украдено то, чего не измерить,
не с чем сравнить вам.
Украдено так, что и нечего верить,
что оно возвратится к нам.

Не вчера, не на днях украдено,
сколько лет с тех пор уплыло!
Вчинила кражу двухголовая гадина,
когда нас и на свете ещё не было.

В Петербурге, в песках Кос-Арала
Подлость, имея царственный дар,
крала улыбку поэта. Украла.
Нет её, не смеётся Кобзарь.

Брови сурово сомкнув к переносью
стоит на площади буйный Тарас.
Сквозь годы гневный к нам перенёсся,
чтоб к мерзости гнев у нас не угас.